Тимченко Артем
Артем це та людина, яка ще при житті розуміла важливість збереження пам'яті про героїв України. Він вважав, що всі повинні робити внесок у формування історії та власної держави. Людина, яка все своє свідоме життя присвятила захисту України. Тім настільки сильно любив свою Батьківщину, що іноді забував про світ власних мрій. Він завжди тримав слово, підтримував людей лише однією фразою, не залишав на самоті, особливо якщо ця людина боролася за свободу України. З ним кожна боротьба була натхненною!
Вид ЗС: Десантно-штурмові війська
Рід військ: Десантні війська
Формування: 25 ОПДбр
Позивний: ТІМ
Звання: молодший сержант
Посада: навідник-оператор, заступник командира бойової машини.
За плечима в Артема численні бойові виходи, участь у воєнних діях на найстрашніших ділянках фронту, а тоді, у далекому 2014 році його, який хотів добровольцем стати до лав захисників України в боротьбі проти російської орди, не взяли до армії через відсутність строкової служби.
Читати далі
Коли почались події встановлення незалежності та демократії в Україні у 2014 році Артем добровільно йде до військкомату, проте Артему теж відмовили, бо він не служив в армії і мав плоскостопість. Але бажання боротися за незалежність своєї країни не дозволило Артему спинитись. У 2015 році Артем знову йде до військкомату, проходить підготовку і потрапляє до лав славетної бригади ДШВ 25. Служить там до і після повномасштабної війни на посаді заступника командира бойової машини та навідника-оператора.
Артем свідомо йшов захищати свою землю, ще коли для багаьох українців це була не війна і це було десь там, на Донбасі.
Ще коли була Помаранчева революція, Артем з родиною виходили на мітинги в Запоріжжі, розвішували помаранчеві стрічки по місту. Навіть серед друзів Артема теж було багато таких, що не підтримували його бажання воювати за Україну. Було багато суперечок з ними, хоча на сьогоднішній момент всі вони загинули, захищаючи Україну.
Артем підписав контракт з 25-ю бригадою ДШВ, тепер Січеславською. Дістав позивний «Тім». Тут здійснилася його давня мрія – стрибнути з парашутом.
Артем дуже мало розповідав про службу. Часто казав, що «все буде 4.5.0, тримаємо стрій».
Пройшов службу в "Ширлану" (Широколанівському полігоні) в Україні. Переможець в змаганнях серед бригад ДШВ у серпні 2019 році.
Під час АТО Артем служив на Донбасі. Там він познайомився з дівчатами з Костянтинівки: Оксаною, Катериною та Іриною, які приїздили з допомогою до їхнього базування до Олександро Шультине, та з родиною Єльцових з Русиного Яру (чий син дуже маленьким знаходився в оточенні військових, серед яких був Артем, дружив з ними і у дорослому віці став на захист нашої країни під час повномасштабної війни і також загинув).
Ці люди волонтерили та допомагали бригаді Артема. Галина Єльцова пригадує, що Артем завжди був усім, як мама: за всім стежив, усім допомагав, усе контролював, а головне, дуже сильно любив тих людей, що жили з українським серцем та боролися разом із ним за свободу Донбасу. Він завжди казав своїм новим донбасівським друзям, що вони його друга родина!
«Вільний Донбас – це вільна Україна» - так тоді казав Артем і він завжди був вдячний за все, усі 7 років нашого спілкування, я та моя подруга завжди відчували себе захищеними, бо Тім знав, як нас підтримати, йому було не все одно! Саме тому він так високо оцінив моє мистецтво та мою поезію.» – пригадує Оксана Шабас.
Побачивши портрети перших військових намальованих Оксаною, які загинули при падінні ДАПу, Артем висунув ідею створити проєкт-виставку присвячену героям України. Він також зауважував, що це повинна бути виставка не тільки тих, хто загинув… «Герої з усіх куточків країни це і буде єднання нашої землі!» – так казав Артем.
Артем мріяв про свій портрет і про те, як приїде на виставку до Полтави, куди вже у 2015 році переїхала Оксана. Після загибелі Артема Оксана-таки виконала свою обіцянку і створила артпроєкт присвятивши його саме Артему.
За декілька днів до повномасштабного вторгнення, 11 лютого 2022 року, Артем був удома. Це якраз був його день народження, як виявилося, останній.
На початку квітня 2022 року загинули найкращі друзі Артема – Стас і Сергій. Ця втрата сильно вплинула на нього, Артем дуже переживав, хоча намагався цього не показувати.
У середині квітня, при виконанні бойового завдання в місті Волноваха, Артем з побратимами потрапили в часткове оточення. Частина бійців змогла вийти, а Артем з іншою частиною воїнів залишилися, адже були проблеми зі зв’язком. Та «Тім» зміг вивести побратимів.
За цю бойову операцію воїн отримав Орден Мужності 3-го ступеня. 14 квітня вийшов наказ Президента про його нагородження. Артем тоді зателефонував батькам і зізнався, що не очікував такого визнання.
Буквально за кілька днів, 17 квітня 2022 року, Артем загинув під Авдіївкою, виконуючи бойове завдання. Щоправда, батьки про це дізналися не відразу.
Артема поховали у Запоріжжі з усіма військовими почестями на Кушугумському цвинтарі. Також портрет та історія Артема розміщені в електронній книзі пам’яті на Алеї Слави біля Запорозької міськради. Ім’я воїна увіковічене в парку біля Дніпра – там створена пам’ятна інсталяція, присвячена полеглим воїнам, а на деревах дзвіночки з іменами загиблих Героїв.
Також пам'яті Артема присвячений артпроєкт вшанування ГЕРОЇВ "Наші" , де Артем ще при житті виступав його ідейним натхненником.
Батьки воїна приїжджали у Полтаву на презентацію артпроєкту вшанування Героїв 26 січня 2025 року. Встановили пам’ятник на могилі, на якому портрет Артема намальований Оксаною Шабас.
12.12.2025 року з'явився портет героя і на Алеї Пам’яті в Запоріжжі (меморіальний простір у Парку Бойової Слави).
Історія захисника розміщені на всеукраїнському порталі Героїв – Платформа Пам'яті МЕМОРІАЛ
Вірші
ТИ
Я не знаю, як ти помер,
Як тобі заплющили очі,
Як уразило око твоє,
І як мати ридає щоночі.
Я ненавиджу квітень, весну,
Бо з тих пір починається пекло.
Мій Донбас горить без жалю,
Задихається так, що нестерпно.
Я не знаю похорон твій,
Як тебе цілували у скроні,
Як життя зупинилось на мить,
І як вигукнув ти у безодню.
Я сумую за «Я не палю,
Не помру без цигарки, натомість,
Краще з Вами отут постою
Та послухаю вий териконів».
Я не знаю, як ти палив,
Матюкався чи божеволів,
Але знаю, що дім ти любив
І все чітко тоді усвідомив.
Я не знаю, як ти помер,
Як боліло тобі перед смертю,
Як уразило серце твоє
І як батько ридав смиренно.
Під час служби Артем часто любив розмовляти про події, історію та майбутнє України. Ці розмови надихали його подругу Оксану для подальшого написання віршів, але й були деякі вірші, яки вони написала разом (один з них надрукований у 2-ій частині книги артпроєкту "Наші" пам'яті Артема Тимченка - це "Запорізько-донбаський КОЗАК" стор. 411-412 , 2025). Вірш "Дихай" - це повна розмова Артема у віршованій формі написаний О. Шабас
Я Ваш запорізько-донбаський козак,
Красу териконів кохав я що раз.
Ви завжди цінуєте все, що роблю,
Свою Україну неспинно люблю!!!
Ви НАШ запорізько-донбаський козак.
Ви – Воїн, Герой НАШ, Ви – суперклас.
Щоб в світі не сталося, щоб не булó.
Ми серце кохаємо, Ваше єство!!!
Автори: Артем Тимченко
Оксана Шабас
Ваше друге ім'я точно Воля,
бережіть Ви її наче скарб!
Не втрачайте себе мимоволі,
Ви не знаєте, що таке раб!
Автор: Артем Тимченко
ДИХАЙ
Дихай, коли тобі сумно,
Навіть коли тобі зле,
Коли повітря відсутнє
Та з рани кров потече.
Дихай стомленим шрамом,
Дихай веселкою сліз,
Доки загояться рани
Дихай з усіх своїх сил.
Дихай, коли ти не вдома,
Згадуй занедбаний двір.
Дихай, коли все навколо
Жалить сильніше за бджіл.
Дихай кровопролúттям,
Болем пережитих втрат,
Дихай небесним сузір’ям,
Наче не знаєш про страх.
Дихай усім своїм тілом,
Навіть коли сил вже нема,
Коли з тебе вирвали стріли,
Ті, що тримали серця.
Збірка віршів 7 років з ТОБОЮ і безкінечність без тебе
Відео та пов'язані посилання
У снах приходив друг Артем і говорив, кого треба малювати... - Інтерв'ю з Оксаною Шабас
Я знаю, що загину. Але я не жалкую ні про що, це мій шлях — і я щасливий… - історія 37-річного героя з Запоріжжя, якому присвячена книга
пам'яті Артема Тимченко - Артпроект "НАШІ"
Спогади
Оксана Шабас згадує – захисник завжди був веселий, мав безліч друзів та знайомих. «Щоб не трапилося, який би у тебе не був паскудний настрій, Артем за секунду міг змінити твій день. Ти ніколи нічого не міг приховати від цього хлопця. Він завжди все відчував! Знаєте, не знаю, який у нього рівень запам’ятовування був, але крізь таку кількість знайомих, він ніколи не забував, яке ти маєш значення не тільки для нього, а й для всієї України!»
Оксана Шабас
"...як на мене, Артемій міг не договорювати, а от брехати не вмів. На що Галина відповіла: «Я теж так думаю, бо я ніколи не помічала за ним брехні: він говорив, що думав, просити не міг, бо завжди почував себе незручно, а от брехні жодного разу за ним не помітила.»
Галина Єльцова (волонтер)
Артем завжди був гіпер справедливий! Дуже любив Україну. Усім своїм друзям за часів АТО намагався довести, що треба захищати схід. Якщо починалася тема про захист, його неможливо було спинити.
Вікторія Ковалькова
Усі, абсолютно всі, хто знав Тьому, не могли не любити його. Як можна було не любити людину, яка тебе захищала та могла заступитися у будь-який момент, яка завжди піклувалася, цікавилася, підіймала тобі настрій і завжди відчувала, якщо тобі болить, особливо за Україну та рідний край. Артем саме той воїн, який дійсно не ділив нашу Україну, не ділив людей і розумів, що сепаратисти не тільки на Донеччині та Луганщині і що щирі українці є по всій Україні.
Оксана
«Якщо мене ніхто не розуміє та кількість ідіотів наче переважає всесвіт, я завжди згадую тих, хто на одній хвили зі мною. Це мене робить щасливим і я ніколи не здамся, навіть, коли мене не стане…»
Артем Тимченко
«Любити – дуже легко, важко втрачати та втримати людину біля себе, любов – це робота, але вона найприємніша річ, яка може трапитися в житті кожної людини»
Я звик, що був наче молодший брат у сім'ї. Завжди тягав рюкзак чи велосипед за Артемом, а він ішов попереду мов той командир. Я завжди прислухався до нього, він все знав та тверезо оцінював ситуацію. Був неймовірно справедливим, ніколи не вибирав слів – казав прямо і впевнено. Він був взірцем для мене. Справжній Герой. Та і на захист я став, бо мені було з кого брати приклад. Братішка, дуже тебе не вистачає!
Денис Тимченко
Я вдячна Артему, і я вважаю, що проєкт завжди повинен носити його ім'я, чи то буде друга частина, чи третя, чи десята. Якби не цей неймовірний хлопець, не його величезне серце при житті і те, що він збирає всіх хлопців разом навіть зараз, я б не бачила свого сина в такому проєкті і, можливо, так і не відчула, що я – не одна і як це важливо. Артем – це поводир усіх нас, хто втратив, це зв'язок з нашими хлопцями. Це Ваш проєкт та проєкт Артема і я від цього щаслива. Я стільки ще дізнаюся про хлопців завдяки йому.
Людмила Статівá, мати загиблого героя Андрія Алєксєєнка «Медоїд»
Братику «Тім», нехай тобі земля буде пухом. Десантники не помирають, вони просто йдуть у небо. Я слухав твої поради, вони мені дуже допомагають у майбутньому. Я тебе завжди буду пам’ятати, ти в моєму серці назавжди.
побратим
Я зберігаю його фото, щоб завжди пам’ятати, він був як старший брат мені, завжди була тема для розмови. Не забуду його пісеньку «Холодно, холодно, але нічого…» і я розумів, що він іде пити каву.
побратим
Тім, для мене ти вічно живий!!! Спочивай брате, пам’ять вічна!
побратим
